готовые работы - дипломы,диссертации,курсовые,контрольные,рефераты,отчеты

Вернуться   ДИПЛОМ форум - дипломы на заказ, купить диплом, заказать диплом. Всё о дипломах только у нас! > Готовые дипломные работы > Иностранные языки и языкознание

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
Старый 21.04.2009, 12:19   #1
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний педагогічний університет

Кафедра української мови

Шапошникова І.

Гайдученко Г.
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА

ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ.ОРФОЕПІЯ.

ГРАФІКА І ОРФОГРАФІЯ
(методичний посібник для студентів спеціальностей

7.010103 “ПМСО. Українська мова і література”,

“ПМСО.Українська мова та література, англійська мова та література”,

“ПМСО. Українська мова та література, історія”

денної, заочної, екстернатної форм навчання)

ХЕРСОН - 2001
Шапошникова І., Гайдученко Г. Сучасна українська літературна мова. Фонетика і фонологія. Орфоепія. Графіка і орфографія.

Укладачі : Шапошникова І. - кандидат філологічних наук, доцент

Гайдученко Г. - кандидат філологічних наук, доцент

Рецензенти : Руденко Л. - доктор філологічних наук, професор

Методичний посібник обговорено на засідання кафедри

(протокол № 5 від 18.12.2000 р.)

Схвалено науково-методичною радою університету

(протокол № 2 від 13.12.2000 р.)

Рекомендовано до видання Вченою радою Херсонського державного педагогічного університету (протокол №3 від 8.01.2001 р.)

ПЕРЕДМОВА
Фонетика сучасної української мови у комплексі з фонологією , орфоепією, графікою та орфографією є найбільш складним розділом курсу “Сучасна українська літературна мова”. Засвоєння відомостей з названих розділів потребує як ґрунтовної теоретичної підготовки , так і виробленню практичних навичок. Зважаючи на те, що посібників такого плану бракує, автори поставили за мету подати теоретичні відомості з названих розділів, охарактеризувавши основні фонетичні явища, деяким з них давши історичні пояснення. У посібнику розроблена система практичних вправ, які допоможуть як студентам денної форми навчання , так і заочникам та екстернам перевірити свою теоретичну підготовку.

Автори посібника при аналізі фонетичних явищ дотримуються поглядів фонетистів щербівської лінгвістичної школи, І.Наконечного, Н.Тоцької.

До кожного розділу посібника включені теоретичні відомості, питання для самоконтролю та практичні завдання з теми, подані зразки фонетичного та графічного аналізів слів.

Список рекомендованої літератури допоможе студентам зорієнтуватися у тому, які з пропонованих праць можна використати для глибшого засвоєння фонетики, фонології, орфоепії, графіки та орфографії української мови.

Методичний посібник розрахований для студентів філологічних факультетів педагогічних університетів денної, заочної та екстернатної форми навчання.

Тема 1.Фонетика.Фонологія
Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука -- фонетика.

Фонетика (від гр. phonetikos -- звуковий) -- галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.

У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.

Залежно від завдань, які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну.

Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її розвитку. Це вивчення може здійснюватися в чотирьох ас-пектах:

1. З погляду артикуляційного звуки вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів.

2. Перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння.

3. Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх зву-чання, тобто як явища акустично-фізичного.

Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.

Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.

Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми -- внаслідок неперіодичних коливань.

У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму -- незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі -- тон чи шум,-- і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні -- це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні -- це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).

Звуки (тони і шуми) розрізняються інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю.

Інтенсивність звука залежить, в основному, від амплітуди коливань голосних зв'язок, яка, в свою чергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепони на його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша інтенсивність (сила) звука. Інтенсивність, як об'єктивну характеристику звука, слід відрізняти від гучності. Під гучністю розуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежність між інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові по силі, але різні висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності.

Висота звука визначається швидкістю коливань в одиницю часу. Звуки людської мови за своєю природою складні. Внаслідок коливань голосових зв'язок утворюється основний тон. Основний тон завжди найнижчий. Його висота залежить передусім від довжини голосових зв'язок і ступеня їх напруженості. Зміни висоти основного тону в мовленні характеризують його мелодику.

Тони, які виникають у гортані, можуть резонуватися (викликати вторинні коливання) у надгортанних порожнинах (ротовій, носовій, глотковій), внаслідок чого виникають додаткові тони (парціальні, складові тони, обертони). Вони в ціле число разів вищі за основний тон, тому вони звуться гармонічними складовими тонами.

Додаткові тони, що виникають у надгортанних порожнинах, при вимові різних звуків неоднакові силою, висотою й областю їх концентрації.

Сукупність основного тону і додаткових тонів складає його спектр, що є дуже істотною в лінгвістичному відношенні характеристикою звука, оскільки з якісного боку різниця між окремими звуками визначається саме на основі їх спектра.

Лінгвістичний (соціальний, фонологічний) аспект має на увазі вивчення ролі звукової сторони мови з погляду її смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [н] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у],[ и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Такі одиниці, що служать для розрізнювання слів і форм слів, називаються фонемами.

Вивчення мовних звуків виключно з погляду анатомофізіологічного або фізично-акустичного неможливе. Воно обов'язково -- свідомо чи несвідомо -- враховує значення звуків для спілкування , тобто включає й лінгвістичний , або функціональний (ще інакше -- соціальний) , аспект.

Дослідження фонетики в плані перших трьох аспектів ведеться природознавчими методами (анатомо-фізіологічними й акустичними). Дослідження функцій звукових елементів у процесі комунікації здійснюється за допомогою мовознавчих (лінгвістичних) методів дослідження.

Усі ці аспекти, відрізняючись своїми завданнями і методами дослідження, разом з тим перебувають у щільному, нерозривному зв'язку і взаємно доповнюють один одного.

В історії мовознавства були спроби протиставити ці аспекти й штучно розділити їх між двома науками: основною наукою -- фонологією (вивчення звукових явищ, з погляду їх здатності диференціювати смислові одиниці) і допоміжною-- фонетикою (артикуляційно-акустичний та перцептивний аспекти). Проте в наш час і у вітчизняному, і в зарубіжному мовознавстві утвердилася думка про те, що й так звана фонетика (у вузькому розумінні), і фонологія є нероздільними частинами однієї науки -- фонетики. Незважаючи на те, що фонетика у вузькому розумінні і фонологія користуються різними методами, вони мають спільний предмет дослідження -- звукові засоби мови. Але досліджують цей предмет з різних точок зору. Повного й глибокого розуміння звукових засобів мови можна досягти, тільки користуючись усіма аспекта-ми однаковою мірою.

Уперше виступив проти однобічного анатомо-фізіологічного (а також історичного) вивчення мовних звуків основоположник функціонального аспекту, видатний вітчизняний учений І. О. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст. Він вважав, що фонетика повинна вивчати, по-перше, матеріальну природу звуків (акустичний і фізіологічний аспекти), а по-друге -- роль звуків у механізмі мови з морфологічного, словотворчого погляду. Друга сторона фонетики й становить її функціональний аспект.

Ідея І. О. Бодуена де Куртене про дві сторони фонетики дістала широке визнання в лінгвістиці. Вона знайшла продовження у працях ряду вітчизняних фонетистів і поклала початок формуванню двох фонологічних шкіл : ленінградської, або щербівської (її основоположник -- Л. В. Щерба), і московської (її зачинателі -- Р. І. Аванесов, П. С. Кузнецов, О. О. Реформат-ський, В. Н. Сидоров). Лише після цього теорія фонеми набула широкого розповсюдження і в зарубіжному мовознавстві, де також виділилося ряд фонологічних шкіл. Найбільш поширені з них: празька, копенгагенська, лондонська та американська лінгвістичні школи. Само собою зрозуміло, що зміст терміна «фонема» неоднаковий у представників різних фонологічних шкіл.

Фонетика у вузькому значенні ставить перед собою такі завдання: охарактеризувати артикуляційно-перцептивну та акустичну природу мовних звуків і дати їх класифікацію; встановити, в якому оточенні можуть виступати звуки даної мови; яких змін вони зазнають досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах; вивчає смислову функцію інших одиниць -- наголосу й інтонації.

Фонологія займається передусім такими питаннями:

- встановлює фонематичні засоби передачі думки в українській літературній мові; встановлює систему основних значущих одиниць -- фонем і дає їх класифікацію;

- досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах.
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #2
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

1. Кожен звук повинен мати свій особливий знак.

2. Кожен знак повинен завжди вживатися тільки в одному значенні, тобто завжди означати тільки один який-небудь звук.

3. Система повинна бути до деякої міри аналітичною, тобто давати можливість позначати якимось одним спільним додатковим знаком цілий ряд звуків, що мають одну спільну додаткову ознаку, наприклад, знак палаталізації для позначення м'якості будь-якого приголосного, знак тривалості -- для позначення подовжених приголосних тощо.

4. Система повинна бути простою і зручною для користування.

Запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією. Є багато різних типів транскрипцій, заснованих на різних принципах, залежно від мети, яку вони перед собою ставлять, проте головнішими є два типи: фонетична транскрипція та фонематична транскрипція.

Такий спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.

Фонетична транскрипція має велике значення для фіксації акустичних та артикуляційних властивостей звуків безвідносно до їх соціальної природи, тобто смислорозрізнювальної функції.

Найчастіше в основу фонетичних транскрипцій кладуть латинський алфавіт з розробленою системою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів окремих мов або кількох мов. В українському мовознавстві прийнято користуватися фонетичною транскрипцією на основі українського алфавіту. Зокрема, використовуються такі додаткові літери та так звані діакритичні (від гр.- розрізняльний) знаки.

Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, наприклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене так [еи ] .

Нескладові звуки позначаються відповідною літерою з маленькою дужечкою над або під нею, наприклад:/в/ у слові любов реалізується [у^ ].

Для позначення дифтонгів або злитих звуків (африкат) пишуться дві літери, що відповідають складовим звуковим елементам даного складного звука, з'єднані вгорі дужкою, наприклад: [дж], [дз].

Губно-зубний [в] передається звичайною літерою українського алфавіту; щілинний звук [г] -- відповідною літерою г, а зімкнений -- літерою г -- [ґ], звук [й] -- літерою й.

Крім того, вживаються такі діакритичні знаки:

' після літери вгорі -- для позначення м'якості приголосного: [л'ак], [с'уди].

'після літери вгорі--для позначення напівм'якості приголосного: [в' ік] , [тх' ір].

' перед знаками голосних -- для позначення і-подібного звучання після м'яких приголосних: [л'ак].

* після знаків голосних--для позначення і-подібного звучання перед м'якими приголосними: [рай].

** над знаками голосних -- для позначення і-подібного початку й кінця голосних між м'якими приголосними: [лут].

після літери позначає подовження звука: [н:], [т:] і под.

над голосним для позначення голосного -- носія головного наголосу: [чиетатие].

над голосним для позначення голосного -- носія побічного наголосу: [с'їл'с'когосподар.с'киі].

перед наголошеним складом -- для позначення наголосу акцентної групи: [п'ід стеблом].

для позначення звичайної паузи: [йа бачиу диуний сон]

для позначення тривалої паузи.

Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери.

Текст, записаний фонетичною транскрипцією, береться в квадратні дужки.

Такий спосіб запису живої мови, при якому передаються тільки фонеми даної мови без урахування тих відтінків, що неістотні у фонологічному відношенні, називається фонематичною транскрипцією: /село/,/[хомут/, /л'ал'ка/. У фонетичній транскрипції ці слова мали б такий вигляд: [се"ло], [хоУмут], [л' `ал'ка].

У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість додаткових знаків, ніж у фонетичній транскрипції. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови.

Обидва способи транскрипції мають однаково велике значення, але використовуються з різним призначенням.

Розрізняють іще деталізовану і спрощену фонетичну транскрипцію. Кожною з них користуються в міру потреби.

Для порівняння наведемо уривок, записаний звичайним письмом, фонетичною та фонематичною транскрипцією.

Орфографічний запис:

Летим... Дивлюся--аж світає, Край неба палає;

Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає.(Т. Шевченко).

Фонетична транскрипція:

[ле итим диеул'`ус' 'а \ ажс'в'іта*й еи" \ кра'й неба пала'йеи"|| солове' йко у темн'ім га'йі \ сонцеи зустр'іча'йеи || ]

Фонематична транскрипція:

/летим || дивл'ус'а \ аж с'вітайе \ край неба палайе || соловейко в темн'ім гайі \ сонце зустр'ічайе \\/.

Література
Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985,с. 4 -17

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986
СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993 СУЛМ (Фонетика. К., 1969.) Дайте відповіді на запитання 1.Чим викликана потреба в транскрибуванні мовлення? 2.Схарактеризуйте фонетичну і фонематичну транскрипцію. 3.Які діакритичні знаки використовуються у фонетичній та фонематичній транскрипціях? Виконайте вправи 1. Запишіть текст фонетичною та фонематичною транскрипціями. Підкресліть позиційні варіанти голосних, у якій з двох транскрипцій це треба зробити ? Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. Їй приписується магічна сила. Як вперше на весні виганяють скот на пасовисько, то б'ють її свяченою вербою - “щоб нечисть не чіплялась”... (О.Воропай). Тема 6. Основні фонетичні одиниці мовлення
У процесі мовлення мовленнєвий потік розпадається на відрізки більшої чи меншої довжини, що виділяються різними фонетичними засобами і становлять певні одиниці.

В українській мові такими фонетичними одиницями є фраза, синтагма, фонетичне слово, склад і звук.

Якої ж довжини повинні бути ці відрізки? На думку О. Волоха відрізок мовного потоку повинен відповідати таким вимогам:

-бути відокремленим виразно тривалими паузами від інших аналогічних відрізків;

-мати певне інтонаційне оформлення;

-містити в собі якесь повідомлення. Тобто виражати якусь думку .

Для виділення і характеристики звукових одиниць звичайно починають із членування мовного потоку на більші відрізки, які потім послідовно членують на менші сегменти.

Фраза - це відрізок мовлення (найбільша вимовна одиниця) , що характеризується смисловою завершеністю та інтонаційною оформленістю, обмежений досить тривалими паузами. Як бачимо, це відносно закінчене висловлювання, що співвідноситься з реченням.

Фраза членується на менші одиниці - синтагми (або мовленнєві такти).

Мовленнєвий такт - це основна одиниця ритміко-інтонаційного членування фрази, що вимовляється одним безперервним потоком і виділяється паузами.

Таким чином, синтагма є відрізком усного мовлення, що виділяється в межах фрази як певна інтонаційно-смислова єдність. Синтагму може становити одне або кілька слів.

Закон поділу мовлення на синтагми першим почав вивчати О.Востоков на початку ХІХ ст.

У складі синтагм (мовленнєвих тактів) виділяють одне або кілька фонетичних слів. Фонетичне слово - це відрізок мовлення, що має один словесний наголос. Фонетичним може бути окреме повнозвучне слово, тоді межі фонетичного слова збігаються з межами слова як лексичної одиниці мови; а також поєднання повнозначного слова із службовими, що виступають як клітики ( проклітики чи енклітики).

Клітики - це слова, які не мають самостйного значення., наголосу і приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом з ними фонетичне слово. В українській мові клітиками є майже всі службові слова.

Ненаголошене слово, яке стоїть перед наголошеним повнозначним, приєднується до нього і називаєьться проклітикою. Проклітиками бувають односкладові прийменники, сполучники і деякі частки.

Ненаголошене слово, що стоїть після повнозначного наголошеного, називається енклітикою . Енклітиками бувають частки.

Фонетичне слово поділяється на склади (найменші вимовні одиниці), а склади на звуки (найменша мовна одиниця).

Під наголосом звичайно розуміють виділення одного складу слова за допомогою артикуляційних засобів, властивих мові,-- м'язової напруженості мовного апарату, збільшення сили видиху, зростання тривалості. Акустично наголос виявляється у зростанні інтенсивності, тривалості, в змінах частоти основного і власного тону голосного.

В українській мові наголошені голосні характеризує передусім більша тривалість і тембр, а часом і більша сила. Тому український наголос за його фонетичною природою визначається як якісний, кількісний і силовий (динамічний).

Враховуючи відносно невелику різницю в тривалості між наголошеним і ненаголошеним складами, український наголос визначають як не сильноконцентрований

Наголос належить до суперсегментних одиниць мови, оскільки він не виявляється як самостійне явище, а нашаровується на інші, сегментні (лінійні) одиниці -- фонеми й склади, виступаючи з ними в нерозривній єдності. Отже, наголос характеризує не тільки окремі голосні, а й цілі склади.

Кожне самостійне слово має наголос. Службові частини мови, як правило, не мають наголосу. Вони приєднуються до самостійних, утворюючи разом з ними так зване фонетичне слово, наприклад: думай же, ходив би, я і ти.

Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші -- ненаголошени-ми. Наголос на письмі звичайно не позначається, але в словниках наголос позначається спеціальним знаком (наприклад, перо`).

Багатоскладові слова, а особливо складні, крім основного наголосу можуть мати ще й додатковий (і не один), що характеризується меншою силою. Він також позначається при потребі спеціальним значком, наприклад: військовозобов'язаний. аерофотознімання. Деякі складні слова (вони звичайно пишуться через дефіс) мають два головні наголоси, наприклад: воєнно-стратегічний.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто він може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце у формах того самого слова:

діло, робота, молода, випереджати, перепідготовка, перекваліфікація: рука-- руки, бігти -- вибігти, смирний -- смирніший, будувати -- будую.
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #3
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

Наголос має фонологічне значення. Він виконує конститутивну, ідентифікаційну та диференційну функції. Він об'єднує звуки в слові і необхідний для узнавання слів і їх форм: р`адій--рад`ій, `обід--об`ід, атл`ас--`атлас, при-кл`ад -- пр`иклад; хат`и -- х`ати; копч`ений -- к`опчений, насип`ати, -- нас`ипати, вилі-т`ати -- в`илітати.

Можливе варіативне наголошення. Варіативне наголошування -- це об'єктивний результат розвитку акцентологічної системи мови, показник переходу від однієї норми до іншої. Разом з тим не можна не відзначити, що деякі так звані акцентні варіанти виконують дуже тонку стилістичну, художньо-зображальну функцію. Наприклад, форми в`исоко, гл`ибоко слід вважати загальновживаними, а вис`око, глиб`око -- власне поетичними; у формі вол`ошковий посилюється відносна ознака, а у формі волошк`овий -- якісна.

Незважаючи на зміну місця наголосу в багатьох словах у зв'язку зі словозміною і словотворенням, в українській мені наголошування характеризується сталою системою і яскртю вираженими закономірностями. Нормативне наголошування є необхідною ознакою культурного й грамотного мовлення.

Різноманітне поєднання ненаголошених складів з наголошеним, а також ненаголошених між собою є базою, на фоні якої формується ритмічна структура слова.

Інтонація визначається як сукупність кількох фонетичних компонентів:

фразового наголосу, пауз, ритміки, мелодики, тембру і темпу. За допомогою інтонації мовленнєвий потік членується на смислові відрізки -- синтагми і речення, розмежовуються речення за метою висловлення, визначається внутрішня взаємодія компонентів у комунікативному процесі, досягається вираження модальних значень І емоційного забарвлення відповідних повідомлень.

Фразовий наголос виявляється тільки в реченні. Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фразовий наголос має такі різновиди: наголос акцентної групи, синтагматичний, логічний та емфатичний.

Наголос акцентної групи -- найслабкіший за своєю силою. В акцентну групу звичайно об'єднуються повнозначні слова і сполучники, прийменники, допоміжні дієслова і окремі різновиди займенників. Акцентну групу можна розглядати також як фонетичне слово. Сильнішим у реченні є синтагматичний наголос.

Логічним наголосом називається особливе виділення голосом слва у реченні з метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. У простому реченні буває тільки один логічний наголос. Він може падати на будь-яке слово в реченні, у тому числі й на неповнозначне, що звичайно не має навіть словесного наголосу.

Логічний наголос сильніший від синтагматичного. Він може падати на будь-яке слово синтагми.

Емфатичний наголос -- це виділення важливої з смислового погляду частини висловлення (групи слів, слова і навіть частини слова) у зв'язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця.

Емфатичний наголос найчастіше пиражається подовженням приголосного, голосного, а також своєрідною мелодикою.

Пауза - більш або менш тривалії артикуляційна й акустична зупинка в мовленнєвому потоці. Паузи використовуються як засіб смислового та емоційного виділення слова або синтагми. У зв'язку з цим розрізняють паузи логічні і психологічні. Найбільші паузи виступають у кінці речень різного типу. Вони в і транскрипції позначаються знаком. Ці паузи служать, з одного боку, для того, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої, а з другого--вони виконують чисто фізіологічну функцію, даючи мовцеві можливість поповнити повітря в легенях.

Менш виразні паузи виступають звичайно в кінці складного (складносурядного чи складнопідрядного) речення, а також у середині речення між синтагмами. У транскрипції така пауза позначається знаком [)]. Пауза може бути і в межах синтагми, наприклад між підметом і присудком, після звертання тощо.

Паузи не завжди збігаються з розділовими знаками. На місці розділового знака паузи фактично може й не бути. Разом з тим пауза може виступати в місці, де немає жодного розділового знака. Наприклад, у реченні Пахне м'ята, хліба, радіючи, цвітуть (М. Рильський) відокремлений дієприслівник «радіючи» зовсім не виділяється паузами. Між підметом і присудком завжди є невелика пауза, а розділові знаки, як правило, не ставляться. Немає паузи перед звертаннями, які стоять у кінці речення або в середині синтагми, хоч комами вони виділяються обов'язково.

Іноді від місця паузи в реченні залежить його зміст. Пор., наприклад, такі речення:

Я не раджу вам вірити Я не раджу вам вірити Паузи можуть використовуватися як засоби передачі:

а) незакінченої, обірваної мови: / в рільництві, і в бджільництві. і в птахівництві, і в свинарстві, і... і... (О. Вишня);

б) хвилювання: Коли запитають... коли не хочете сказати про мене доброго слова... то прошу вас... від щирого серця прошу... пожалійте гонимого... не кажіть нічого зайвого, не чорніть старого... (Ю. Збанацький); в) несподіваного змістового переходу; Якась хвилина і... ні пуху ні пера! Літак уже в повітрі (Ф. Маківчук).

Основним елементом інтонації є мелодика. Розрізняють мелодику завершеності, незавершеності і питальну мелодику.

Якщо висловлюється закінчена думка, таке речення вимовляється з мелодикою, що наприкінці знижується й досягає найнижчого рівня. Це мелодика завершеності, характерна для розповідного речення.

Якщо мелодика протягом усього речення тримається на приблизно однаковому рівні, а особливо тоді, коли вона в кінці речення тримається на рівні, характерному для попередньої частини, це означає, що думка не закін-чена. Вона має бути або може бути закінчена. Це мелодика незавершеності, характерна для нскінцевих синтагм.

Якщо мелодика наприкінці речення різко піднімається вгору й досягла найвищого рівня, це означає, що висловлено питання, яке вимагає відповіді.

Література
Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985,с. 4 -17

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б. М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Дайте відповіді на запитання

1.Назвіть основні фонетичні одиниці мовлення .

2.Дайте визначення наголосу, схарактеризуйте його артикуляційну та акустичну природу. Чому наголос називається словесним ?

3.На який склад у слові може припадати наголос ? Як за цією ознакою називають український наголос ?

4.Яку смилову, формотворчу і словотвірну функцію виконує словесний наголос?

Який наголос називається фразовим ?

6.Що таке фонетичне слово? Які слова української мови звичайно виступають як проклітики та енклітики ?

7.З'ясуйте поняття синтагми.

8.З'ясуйте поняття логічного наголосу.

9.З'ясуйте поняття емфатичного наголосу.

Виконайте вправи

1. Розбийте подані слова на склади. Обгрунтуйте складову межу в середині групи приголосних.

Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів'я.

2. Розбийте слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?

Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, їдкий.

3. Розбийте слова на склади, схарактеризуйте їх.
В проваллі темнім, десь на дні

Сосна чорніє на граніті...

Ніхто з живих не зна її,

Не зна й вона нікого в світі

(О.Олесь).

Тема 7. Позиційні зміни голосних і приголосних фонем у мовному потоці.
Модифікації фонем

Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікації, можуть бути комбінаторні й позиційні.

Комбінаторні зміни -- це зміни, що залежать від взаємодії звуків у мовному потоці. На якість одних звуків постійно впливає артикуляція сусідніх звуків, внаслідок чого утворюються різні алофони фонем.

В основу вивчення комбінаторних змін звуків покладено вчення про три фази вимовленого звука: екскурсію-- коли мовні органи переходять із спокійного (індиферентного) положення до характерного артикуляційного положення, потрібного для вимови даного звука; витримку -- коли мовні органи перебувають у відносно незалежному положенні, потрібному для вимови даного звука; рекурсію -- коли мовні органи знову повертаються в індиферентне положення. Проте ці три фази наявні лише у звука, вимовленого ізольовано. Якщо кілька звуків вимовляються вряд, то рекурсія звука здійснюється не до індиферентного положення, а зливається в один суцільний момент з екскурсією наступного звука, внаслідок чого відбувається своєрідне взаємне накладання артикуляції окремих фаз або й звуків у цілому, яке називається коартикуляцією. Таке взаємне накладання кінцевої й початкової фаз сусідніх звуків (причому різних за способом артикуляції) веде до того, що основні артикуляційні типи взаємно змінюють свою якість (якщо не протягом усієї тривалості, то принаймні в певних її відрізках), і таким чином виникають різні алофони.

Крім того, в мові розрізняють два типи пристосування (адаптації) звуків:

Акомодація (від лат. пристосування) -- зміни, що відбуваються між звуками різних категорій, тобто між голосними й приголосними, наприклад /п/ перед /у/ лабіалізується. Акомодація може бути прогресивною і регресивною. Коли попередній звук впливає на наступний, то має місце прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний звук впливає на попередній, відбувається регресивна акомодація.

Асиміляція (від лат. уподібнення) --це зміни, що відбуваються між звуками тієї самої категорії, тобто між голосними або між приголосними, наприклад [с] під впливом [н'] в слові сніг теж м'який /с'н'іг/. Асиміляція теж може бути прогресивною й регресивною залежно від того, чи впливає попередній звук на наступний (прогресивна асиміляція), чи, навпаки, наступний звук впливає на попередній (регресивна асиміляція)..

При аналізі звукових змін у мовному потоці беруться до уваги не тільки окремі граматичні слова, а також і так звані «фонетичні слова», до складу яких входить самостійне слово разом із службовим і групи слів, що складаються з двох повнозначних слів, які становлять у вимові нерозривну єдність.Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві його частини внаслідок внутрішньої підпорядкованості одному наголосу зливаються в єдине ціле, наприклад: без тебе, як же, сказав би.

До найголовніших видозмін (модифікацій) українських звуків у мовному потоці в системі вокалізму належить акомодація (пристосування голосних до сусідніх приголосних), редукція (зміни ненаголошених голосних щодо тривалості, інтенсивності, якості), вокальна асиміляція (інакше -- вокальна гармонія, або гармонійна асиміляція); у консонантизмі -- акомодація (пристосування приголосних до сусідніх голосних) і асиміляція (уподібнення) приголосних у групах приголосних.
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #4
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

Модифікації голосних. Комбінаторні модифікації голосних. Акомодація

Артикуляція кожного голосного в позиції між приголосними має постійну закономірність, яка виявляється в тому, що початкова й кінцева фази його залежать від артикуляції попереднього або наступного приго-лосного.

Коли попередній приголосний видозмінює початкову фазу наступного голосного,-- це прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний приголосний видозмінює кінцеву фазу попереднього голосного,-- це регресивна акомодація. У мовному потоці вони, як правило, діють одночасно, позначаючись на якості початку голосного і його кінця. Разом з тим дія акомодації в обох випадках неоднакова: перша перехідна фаза голосного завжди зазнає більшого впливу попереднього приголосного, ніж друга -- наступного.

Загалом ступінь вияву акомодації голосних найбільше визначається місцем творення сусіднього приголосного, точніше тим, наскільки близькі за місцем творення артикуляції голосного й сусіднього приголосного. Так, вплив задньоязикових на голосні [о], [у] менший, ніж вплив на них передньоязикових. З цієї ж причини спостерігається незначний вплив на артикуляцію [о], [у] губних приголосних. З другого боку, наприклад, пом'якшені передньоязикові більше впливають на голосні заднього ряду, ніж на голосні переднього ряду і особливо на [і], де цей вплив майже зовсім не відчувається.

Позиційні модифікації голосних

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у ненаголошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголошених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо підняття спинки язика зберігається, причому виділяється чотири ступені підняття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й більше чи менше наближається своїм звучанням до голосного [у]: [коужух],[гоУлубка] й под.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якісні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного -- рідке й нетипове для укра-їнської мови явище.

Редукція голосних

Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція (від лат. скорочую) -- видозміна звуків, що є наслідком меншої напру-женості й тривалості артикуляції.

Є два типи редукції звуків: кількісна і якісна.

Під кількісною редукцією розуміють зменшення тривалості голосних при збереженні характерного тембру.

Наслідки експериментального дослідження тривалості голосних переконливо доводять, що в усіх позиціях (крім позиції абсолютного кінця слова) ненаголошені голосні в 2--3 рази коротші за наголошені, що є яскра-вим свідченням наявності в українській мові кількісної редукції голосних.

Якісна редукція виявляється в тому, що ненаголошені голосні втрачають напруженість і утворюються при нейтральному або більш чи менш близькому до нейтрального положення мовних органів, що змінює якісні характеристики голосних.

Звичайно кількісна і якісна редукція виявляються одночасно. Більше того, вважають, що якісна редукція є безпосереднім наслідком кількісної редукції.

Асиміляція голосних (гармонійна асиміляція)

Випадків суміжної асиміляції голосних в українській літературній мові звичайно не буває, оскільки всередині морфем немає їх збігу. Зате характерна особливість українського ненаголошеного вокалізму -- гар-монійна асиміляція (інакше -- дистантна асиміляція, або вокальна асиміляція, або гармонія голосних). Це особливий вид регресивної асиміляції голосних у суміжних складах, який полягає в тому, що попередній голосний більше або менше уподібнюється до наступного голосного. В результаті вокальної гармонії відбувається чергування алофонів тієї самої фонеми. Зміни відбуваються в артикуляційному аспекті за ознаками підняття, ряду й лабіалізації.

Гармонійної асиміляції зазнають передусім ненаголошені голосні в позиції перед наступним наголошеним. В інших ненаголошених позиціях вона виявляється менш послідовно або не на всьому відрізку голосного, а тільки в кінцевому сегменті перед приголосним.

Повнота вияву гармонійної асиміляції залежить від багатьох факторів: передусім від стилю мовлення, а також місця ненаголошеного голосного у фонетичній структурі слова, впливу діалектного субстрату.

Гармонійна асиміляція займає особливе положення в ряду інших типів змін голосних. З одного боку, вона зближується з комбінаторними змінами, зберігаючи свою своєрідність, яка полягає в такому: комбінаторні зміни відбуваються внаслідок взаємодії суміжних звуків, а гармонійна асиміляція є результатом взаємодії голосних, розділених приголосними. З другого боку, як правило, гармонійна асиміляція якнайтісніше поєднана з ненаголошеним вокалізмом, тобто з позиційними амінами.

Модифікації приголосних

Комбінаторні модифікації приголосних Акомодація.

Акомодація приголосних до сусідніх голосних вияв-ляється не так яскраво, як акомодація голосних до при-голосних. Найбільш характерні приклади:

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п'], [б'],[ф'], [в'], [м'], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих приголосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними голосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т ом], [з уб], [л' ул'ка] й под.

Асиміляція приголосних

Асиміляція приголосних -- дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В українській мові виявляється переважно регресивна асиміляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифікації фонем, або фонетичні чергування

Позиційні модифікації приголосних

До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним -- нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем їв/, /]'/ . Пор.: [й'аблуко], [йістиі'], [гул'айе"];

[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

Література
Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985,с. 4 -17

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979,с. 4 -14

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986

СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика. К., 1969.)

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.

Дайте відповіді на запитання
1.Що називається модифікацією фонеми ?

2.Яка різниця мід акомодацією та асиміляцією звуків?

3.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації голосних?

4.У чому полягають комбінаторні та позиційні модифікації приголосних?

5.Яке явище називається асиміляцією ? Які типи асиміляціїї звуків ви знаєте?

6.У чому полягає явище дисиміляції звуків? Наведіть приклади.

Виконайте вправи
1. Запишіть подані слова фонетичною транскрипцією. Поясніть якими ознаками розрізняються між собою алофони наголошених голосних фонем у поданих слова.

Лан - лань, стан - стань, лак - лякь, долу - долю, сад - садь, лук - лукь, поле - полю.

2. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Поясніть випадки позиційних модифікацій приголосних.

Вставай, зайвий, співаю, вовк, баран, бував, вдарив, кум, вмивався, вживав, кінь, йдіть, взувся, взувайся, корінь.

3. Затранскрибуйте текст . Випишіть приклади якісної і кількісної редукції голосних.

Тепер огонь був просто перед ним - живий, неспокійний, чарівний, що вбирає й досі очі своєю палющою, гнучкою красою, що й досі дає відчути в собі могутність першого і неперевершеного бога. Вогонь ! (В.Підмогильний).

Тема 8. Морфонологія
Морфонологія - це розділ фонетики, що розглядає регулярні зміни фонем у морфемах.

У мовному потоці морфеми можуть частково змінювати свій фонемний склад. Наприклад, корінь -сад-може мати такі варіанти: /сад-ок/, /сад-ит'/, /с'ід-ати/,/с'ад-у/, /сад'-ат'/. Отже, першою фонемою в цій морфемі може бути /с/, або /с'/, другою -- /а/, або /а/, третьою -- /д/ або /д'/. Вживання тої чи іншої фонеми зумовлене чергуванням фонем, що з'являється внаслідок різних причин. Види тої самої морфеми, що мають різний фонематичний склад, називаються аломорфами. Вияв морфеми у слові і його словоформах називається терміном морф (морфа).

Морф або морфа - конкретний вияв морфеми, найменша значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної словоформи.

Аломорф (аломорфа) - це морф певної морфеми, що зазнав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом сусідніх морфів або формальною будовою слова.

Наприклад, морфема як сукупність усіх можливих виявів у мові морфа з- в українській мові може виступати у звукових варінтів з-, зі-, із-, с- : збити, зійти, ізняти, спитати. У словах родити і рід аломорфи род і рід є виявом однієї кореневої морфеми.
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #5
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

Фонемна відмінність аломорфів тієї самої морфеми називається чергуванням фонем.

Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.

Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.

Історичні чергування

Поряд з фонетичним» чергуваннями, що відбуваються в певних фонетичних умовах, в українській мові наявні також і так звані історичні чергування. Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі -- в староруській мові, треті -- на різних етапах розвитку української мови.

Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні -- ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші -- становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.

Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег -- при-бережний, штука -- штучний, вухо -- вушний.

Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.

Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.

Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.

Межа між фонетичними й історичними чергуваннями не завжди чітка й виразна. Про це свідчить і той факт, що те саме чергування в одному випадку виступає як фонетичне, а в іншому -- як історичне.

У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем.Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).

За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем.На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії.Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція 1, спрощення груп приголосних тощо.

Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю -- глухістю, чергування за твердістю -- м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.

Література

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985, с. 4 -17.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979, с. 4 -14.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.
Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107. Дайте відповіді на запитання 1. У чому полягає відмінність чергування фонем від комбінаторних і позиційних модифікацій у мовному потоці ? 2. Які чергування фонем називаються фонетичними (живими)? Які їх причини ? 3. Які чергування фонем називаються історичними ? 4. Розкрийте суть понять “морф”, “аломорф”. Тема 9. Чергування голосних фонем Найдавніші чергування голосних До найдавніших належать чергування, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності або сягають ще дослов'янської доби. Найпоширеніші з них такі: 1. Чергування /е/ :/о/ : нести -- носити -- ноша; везти--возити--вози; брести-- бродити -- броди; стерегти -- сторожити -- сторож; текти -- потоки, повертати. -- поворот, мелю -- молоти, тебе -- тобою, себе --собою. Це чергування найдавніше. Воно розвинулося ще в дослов'янський період з коротких голосних /ь/, /ъ/ і, як гадають, спочатку було пов'язане з наголосом: під наголосом виступала фонема /е/, а в ненаголошеній позиції --фонема /о/. Чергування /е/ з /о/ морфологізувалося й пов'язалося з розрізненням видових зна-чень: /е/ вживається в дієсловах, що означають протяжну неповторювану дію, а /о/ -- в дієсловах, що означають тривалу й багатократну дію, та в іменниках, утворених від них. 2. Чергування /і/ : /а/ : сідати -- садити, лізти -- лазити. Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних /е/, /о/. У спільнослов'янській мові фонема /е/ змінилася на /і/, яка в українській мові дала /і/, а /о/ -- на /а/. 3. Чергування /о/ : /а/: ломити -- ламати, котити -- катати, гонити -- ганяти, скочити -- скакати, допомогти -- допомагати, стояти -- стати. Це чергування є наслідком спільнослов'янського чергування коротких /о/ і /и/ з довгими /о/ й /а/. Короткі /о/ та /и/ дали в усіх слов'янських мовах /о/, а довгі /а/. Чергування /о/ з /а/, відбувається в коренях дієслів і пов'язане зі зміною їх значень: з голосною /о/ пов'язане переважно значення протяжної, неповторю-ваної дії, з голосною /а/ -- повторюваної. Проте в бага-тьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється або й нівелюється. Пор.: зломити--зламати--без різниці в значенні. 4. Чергування /е/ : /о/: мести -- замітати, плести--заплітати, летіти--літати, пекти -- випікати, гребти -- загрібати, наректи -- нарікати, текти -- витікати. Це чергування є наслідком колишнього чер-гування короткого /е/ з довгим /е/. З короткої /е/ розвинулася нормально коротка фонема /е/, а з довгої-- /і/, яка в українській мові дала /і/, ІеІ виступає на означення одноразової протяжної дії; /і/ -- на означення повторюваної, багатократної дії. 5. Інші найдавніші чергування голосних:
/у/ : /а/ -- трусити: трясти, грузнути : грязь, вузол '.в'язати; /і/ : /и/ -- ліпити : липнути; /у/ : /о/ -- кузня : коваль; /и/ : /і/ -- сито : сіяти

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем /о/

У сучасній українській мові поширене чергування голосних /о/ та /.е/, а фонемним нулем, наприклад: кілок -- кілка, хлопець -- хлопця, сон -- сну, пень -- пня.

Це чергування розвинулося ще в давньоруській мові приблизно в XI--XII ст. на місці колишніх зредукованих голосних /ъ/ та /ь/ і перейшло в усі східнослов'янські мови.

Зредуковані голосні /ъ/ та /ь/ нагадували звучанням відповідно голосні /о/ та /е/. Вони могли стояти в слабкій (у кінці слова, перед складом з голосним повного творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції) або в сильній позиції (під наголосом, перед складом із зредукованим голосним у слабкій позиції), у сполученнях ър, ьр, ъл, ьл між приголосними, що помітно впливало на їх якість і на дальшу долю.

З XII ст. зредуковані /ъ/, /ь/, що стояли в слабкій позиції, занепали, а ті, що стояли в сильній позиції, розвинулися в голосні повного творення /о/ та /е/. Занепад зредукованих або їх перетворення в /о/ та /е/ в тій самій морфемі (в різних формах того самого слова або в споріднених словах) і поклали початок чергуванню голосних фонем/о/ та /е/ з фонемним нулем. Пор.: сънь (сон) -- съна (сну), дьнь (день) -- дьню (дня).

Голосні /о/ та /е/, що утворилися з колишніх зредукованих /ъ/ та /ь/, називаються новими, на відміну від споконвічних, давніх, етимологічних /о/, /е/ (коня, печі).

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем (випадання голосних) тепер відбувається:

1. У суфіксах -ок, -к (із ьк, ьк): сучок--сучка, садок -- садка, порошок -- порошку , огірок -- огірка, дзвіночок -- дзвіночка.

2. У суфіксі -ець: борець -- борця, хлопець -- хлопця, палець -- пальця, гребінець -- гребінця.

3. У префіксі: відозва--відзиватися.

4. У ряді коренів: сон -- сну, пень -- пня, пес -- пса, весь -- все, швець -- шевця, жнець -- женця.

Голосні /о/ та /е/, що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з фонемним нулем на місці колишніх зредукованих, називаються випадними.

Іноді чергування /о/ та /е/, з фонемним нулем порушується під впливом аналогії. Наприклад, у ряді іменників у непрямих відмінках під впливом називного відмінка з'являється /о/ на місці /ъ/, що стояв у слабкій позиції: лоб -- лоба (із лъба), мох -- моху (із мъха), рот -- рота (із ртьта), рів -- рову (із ръва) (пор. рос. лба, мха, рта, рва).

Чергуються з нулем звука (випадають) і так звані вставні /о/ та /е/, що розвинулися після шумних перед сонорними /р/, /л/, /м/, /н/, якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав /ъ/ або /ь/. Наприклад: сосна -- сосон (із соснъ), капля -- капель (із капль). Коли кінцеві голосні /ъ/ та /ь/, будучи в слабкій позиції, занепали, на кінці слова утворився збіг двох приголосних. Згодом між ними почали вставлятися /о/ або /е/, які тепер при відмінюванні слова й чергуються з фонемним нулем у тих формах, де сполучення шумного і сонорного знаходилось перед голосним. Пор.: сосон -- сосна, капель -- капля, вузол -- вузла, свекор -- свекра, вітер -- вітру, травень -- травня, вогонь -- вогню, сестер -- сестра, журавель -- журавля.

Чергування /о/ та /е/ з /і/

В українській мові голосні /о/, та /е/, що стоять у відкритому складі, чергуються з /і/ в закритому складі: коня -- кінь, вола -- віл, печі -- піч, осені -- осінь, мого -- мій, синього -- синій, Києва -- Київ, бою -- бій.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ становить характерну фонетичну особливість української мови, оскільки в жодній іншій слов'янській мові це явище не має місця.

Чергування /о/ та /е/ з /і/. належить до історичних. Воно пов'язане з занепадом зредукованих /ъ/, /ь/. Щоб чергування /о/ та /е/ з /і/ відбулося, необхідні дві умови: по-перше, з /і/ в закритому складі чергуються лише /о/ та /е/ давні, етимологічні, тобто ті, які не походять з /ъ/ або /ь/; по-друге, /о/ та /е/ чергуються з /і/ не в кожному закритому складі, а тільки в так званому новозакритому, який утворився після занепаду /ъ/, /ь/. Пор.: слово сто-лъ було двоскладове з обома відкритими складами. Після занепаду /ъ/ утворився новий закритий склад стол -- і слово стало односкладовим. У цьому закрито-му складі давне /о/ почергувалося з /і/. Але нові закриті склади утворювалися не тільки в результаті занепаду /ъ/, /ь, а й у тих випадках, коли ненаголошений давній /и/ редукувався, скорочувався й переходив в /й/, тим самим закриваючи попередній склад. Пор.: мои > мой > мій; спокои > спокой > спокій.
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #6
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

Зміна /о/ та /е/ на /і/ проходила протягом довгого часу через різні стадії. Спочатку /о/ та /е/ після занепаду наступних /ъ/ та /ь/ подовжилися (так зване замінне подовження), потім вони дифтонгізувалися і, нарешті, після монофтонгізації цих дифтонгів на місці /о/ та /е/

розвинулася фонема /і/: столъ > стол > стуол, стуел, стуил, стуіл > стіл; печь > печ > піеч> піч.

Давні /о/ та /е/, якщо після них не було зредукова-них /ъ/ та /ь/, з /і/ не почергувалися: вола, радості, печі, нести, несла; у прийменнику без та в префіксах роз- і без-: розлад, безкрилий, безсилий, розмах, без коня.

Таким чином, у сучасній українській мові з /і/ чергуються давні /о/ та /е/ у новозакритому складі.

На початку слова перед /і/, що виник з початкового /о/, в сучасній українській мові вживається приставний (епентетичний) приголосний /е/: він (з онъ), овес --вівса (з овьса), осі -- вісь (з ось), овечка -- вівця (з овьця) тощо.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ властиве всім частинам. мови. Найпоширеніші ці чергування в таких випадках :

таких слів, як ріг, рід, у яких воно закономірне; у словах борода -- борід, череда -- 1) В різних формах того самого слова:

а) іменників: стола -- стіл, вола -- віл, сокола -- сокіл, вечора -- вечір, радості -- радість, осі -- вісь, речі -- річ, кореня -- корінь, боєць -- бійця;

б) прикметників і займенників: синів -- синового, Андріїв -- Андрійового, Львів -- Львова, ковалів -- ко-валевого, Київ -- Києва; у великому -- у великім, малої -- малій, на моєму -- на моїм, на тому -- на тім;

в) кількісних числівників: шести -- шість, семи -- сім;

г) дієслів: могла -- міг, везла -- віз, пекла -- пік.

2) У словах одного кореня чи спільної основи:

а) в іменниках жіночого й середнього роду з суфік-сом -к (а); гірка, нічка, говірка, ліжко;

б) в іменниках із суфіксом -івк(а), що утворився а суфіксів -ор- і -к(а): Комарівка, долівка, вишнівка;

в) в іменниках із суфіксами -ник, -ниця, -ц (е): са-дівник, робітник, трудівник, робітниця, річниця, гір-чиця, сільце;

г) у прикметниках із суфіксом -н(ий); рівний (пор.і рів--рову), самохідний (пор.: хід -- ходу), вільний (пор.і воля), суміжний (пор.: межа), спокійний (пор.: спокій-- спокою) тощо.

Є ряд випадків, коли /о/ та /е/ не чергуються з /і/ в закритих складах:

1. Коли /о/ та /е/ випадні: сон--сну, дубок-- дубка, шматок -- шматка, річок -- річка, ставок -- ставки, день -- дня, травень -- травня, земель -- земля. В усіх цих випадках ІоІ та ІеІ новоутворені, а не давні.

2. У фонемосполученнях /ор/, /ер/, /ов/, /ър/, /ьр/, /ъв/ між приголосними: торг, горло, горб, верх, зерно, довго, вовк, жовтий, шов. І в цих словах /о/ та ІеІ не давні, а нові, походять із зредукованих /ъ/, /ь/.

3. У повноголосних формах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- із сталим наголосом між приголосними: город, мороз, порох, сторож, холод, берег, перед, через, очерет, шелест. У повноголосних фонемосполученнях другий голосний нового утворення.

Винятки: поріг, сморід, моріг, оборіг, де чергування відбулося за аналогією до черід, борона -- борін, сторона -- сторін -- з рухомим наголосом.

4. У новотворах із словотворчими частинами -вод, -воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений: діловод, водовоз, медонос, хлібороб, скороход. Проте в багатьох подібних словах чергування /о/ з /і/ відбувається: газопровід, всюдихід, перехід, перевіз. У ненаголошеній позиції /о/ чергується з /і/ закономірно: привід, провід, провідник, виріб, вихід.

5. У абревіатурах: колгосп.

6. У ряді префіксальних безсуфіксних іменників:

типу: затон, затор, потоп.

7. У ряді слів книжного походження і вивідних від них: закон, народ, словник, прапор, верховний, вирок, завод, основний.

8. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значення--значень, твердження-- тверджень, звернення -- звернень.

9. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду: основ, установ, істот, вод, будов, тополь, меж, потреб, стель, веретен, імен, чудес.

10. У суфіксах -очк, -ечк, -оньк, -еньк, -енк, -есенькг гілочка, сонечко, голубонька, доленька, Дорошенко, буйнесенько.

11. У суфіксі -тель і префіксі воз-: учитель, мислитель, зачинатель, возз'єднання, возвеличення.

12. У деяких загальних назвах російського походження, а також російських прізвищах і географічних назвах: формовка, стиковка, маршировка, спиртовка;

Тамбов -- тамбовський, Орел -- орловський, Малишев, Зуєв.

13. У словах іншомовного походження: азот, балон, порт, поет, шофер, диригент, актор, диплом, студент, білет, кабінет. Проте в ряді давно запозичених слів -- загальних назв і власних імен -- чергування відбувається: гніт -- гнота, табір -- табора, дріт -- дрота, якір --- якоря, колір -- кольору, курінь -- куреня, папір -- паперу; Федір -- Федора, Сидір -- Сидора, Тиміш -- Тимоша. Але: Мирон, Харитон, Фрол. У власних іменах /е/ ніколи не чергується з /і/: Євген, Артем, Семен.

14. У дієслівних формах 2-ї особи однини (кладеш, несеш, стережеш), у 2-й особі наказового способу (виходь, винось, дозволь) і 3-й особі на -еться (йдеться, здається, можеться).

15. У ряді прізвищ: Петровський, Садовський, Боровиковський, Березовський, Котляревський, Каневський, але: Крижанівський, Голованівський, Миньківський, Вериківський.

У всіх відзначених вище випадках /о/ та /е/ не чергуються з різних причин: або вони не давні, а нові, або перебувають не в новому, а в старому закритому складі, або під впливом аналогії.

Фонема /і/, що утворилася з давніх /о/ та /е/, іноді може з'являтися не тільки в закритому складі, а й у відкритому. Це пояснюється аналогією до інших форм цього слова, де чергування закономірне. Наприклад: в іменниках візок, кілок, кінець, рівень, ніготь, ніженька, гіронька, стілець, камінець, дзвіночок, кілочок, стіжечок. Фонема /і/ з'явилася за аналогією до форм- візка. кілка, кінця, рівня, нігтя, ніжка, гірка, стільця, камінця, дзвінка, стіжка.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ іноді виконує в мові семантичну функцію, розрізняючи слова: голівка (дитини) -- головка (сиру); схід--сход (збори); привід--привод (технічний термін).

Чергування фонем /е/ з /о/ після шиплячих та /й/

В українській мові після шиплячих /ж/, /ч/, /ш/, /дж/ та після /й/ може виступати як фонема /е/, так і фонема /о/.

В сучасній українській мові після шиплячих та /й/ виступає /е/, якщо в давньоруській мові далі йшла м'яка приголосна, а також перед складом з будь-якою голосною переднього ряду : ніженька, учень, вишень, вечеря, шелестіти, пшениця, шести, щетина, джерело, книжечка, стрічечка.

У сучасній українській мові після шиплячих та /й/ :виступає /о/, якщо в давньоруській мові далі йшла тверда приголосна або склад а будь-якою голосною непереднього ряду на цій основі в багатьох споріднених словах відбувається чергування /е/ з /о/: чернетка -- чорний (пор.: чьрныи), четвертий -- чотири (пор.: чьтвьртъи -- чьтыри), шести -- шостий (пор.шести--шестыи), вечеря -- вечора (пор.: вечеря--вечера) тощо.

Закономірність цього чергування досить часто порушується, внаслідок чого виникають відхилення від чергування, зумовлені різними причинами, переважно аналогією. Найголовніші з них такі:

1. В іменниках у давальному й місцевому відмінках однини після шиплячих виступає /о/ перед складом з /і/, тобто перед м'яким приголосним (щоці, бджолі, на чолі, у пшоні) під впливом більшості форм цих слів, де /о/ після шиплячих вживається перед твердим приголосним (щока, щоки, щоку, щокою і т. д., бджола, бджолу, бджолою і т. д. ).

2. В іменниках жіночого роду на -ість після шиплячих виступає -ості, хоч далі йдуть м'які приголосні (більшості, меншості, пекучості, свіжості), за анало-гією до тих іменників, де -ості йде після інших приголосних (радості, молодості, певності й под.).

3. У прикметниках типу свіжої, гарячої, більшої, безкрайої; свіжою, гарячою, більшою, безкрайою й под., числівнику першої, першою, займенниках нашої, нашою, вашої, вашою після шиплячих виступає /о/, хоч далі йде м'яка приголосна /й/, за аналогією до тих форм, де /о/ виступає після інших приголосних (доброї, великої, молодої; доброю, великою, молодою; другої, другою; тої, тою), а також за аналогією до тих форм цих слів, де /е/ почергувалася з /о/ закономірно перед твердими приголосними (свіжого, гарячого, більшого, безкрайого, першого, нашого, вашого).

4. У прикметниках на -ев (ий) (рожевий, смушевий, грушевий, краєвий) /е/ після шиплячих та /й/ вживається за аналогією до тих прикметників, у яких /е/ виступає після інших приголосних (жовтневий, меблевий, коре-невий).

5. У похідних утвореннях (чорніти, чорніє, чорнило, чорнити; вечоріти, вечоріє) за аналогією до чорний, вечора і под.

6. У 1-й особі множини дієслів І дієвідміни зберігається фонема /е/ після /ж/, /ч/, /ш/, /й/ перед твердою /м/ (кажемо, хочемо, дишемо, знаємо) за аналогією до 2-ї особи однини й множини цих самих дієслів (кажеш, хочеш, дишеш, знаєш; кажете, хочете, дишете, знаєте), де /е/ після шиплячої або /й/ закономірно не перейшла в /о/ перед стверділою /ш/ або /т/.

7. У формах жену, шепчу, чешу, шептати, чесати фонема /е/ не змінилася на /о/ перед твердою приголосною під впливом таких форм, як жене, женеш, шепче, чеше, чешете і под.

8. У пасивних дієприкметниках з суфіксом -ен(ий) : знижений, зріджений, печений, ношений, озброєний і под. /е/ після шиплячих та /й/ вживається перед етимологічно твердою фонемою /н/ та перед голосною /и/, що походить з давньої /ы/, за аналогією до тих дієприкметників, де ІеІ. виступає після інших приголосних (зроблений, варений, загублений).

9. У суфіксах -енк(о), -ечок, -еиьк(о), -енн(ий), -езн(ий) (Ткаченко, Гущенко, Наенко, вершечок, кружечок, краєчок, козаченько, широченний, величезний). Не чергується /е/ з /о/ з різних причин, найчастіше за аналогією. Проте в окремих іменниках --гайочок, райочок, кийочок -- після /й/ виступає /о/ за аналогією до іменників, де в такій само позиції закономірно вимовляється /о/ після інших приголосних: садочок, дубочок, ставочок, синочок тощо.

10. У книжних та запозичених словах /е/ з /о/ не чергується: жертва, жест, жетон, чертог, жебрати, ковчег, печера, шеф, чемодан, чемпіон тощо.

11. В окремих словах ІеІ, після шиплячих зберігається за усталеною традицією: червоний, чекати, черпати, шепотіти, щедрий, щезати та деяких інших.

Чергування фонем /и/ з /о/ у фонемосполученнях /ри/, /ли/ - /ро/, /ло/
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #7
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

У сучасній українській мові фонема /и/ у фонемосполученнях /р/ї, /ли/ (з давніх ръ, лъ) у порівняно невеликій групі слів може чергуватися з /о/ у фонемосполученнях /ро/, / ло/. Пор.: кривавий -- кров, глитати--глотка, чорнобривий (і чорнобровий) -- брова.
Література
Змінне подовження голосних в українській мові //Мовознавство.- 1988-,№ 2.

Жовтобрюх М.А. ,Кулик Б. М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ /за ред. А. Грищенка - К ., 1993.

СУЛМ (Фонетика).- К., 1969.
Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107. Дайте відповіді на запитання 1. У чому полягає чергування /о/ та /е/ з /0/ фонемним нулем? 2. Сформулюйте основне правило чергування /о/ та /е/ з /і/ в українській мові . 3. Поясніть чергування /о/ та /е/ з /и/ в групах ри, ли . 4. У яких випадках після шиплячих та /й/ виступають /о/, /е/? Виконайте вправи 1. До поданих слів доберіть споріднені слова з усіма можливими найдавнішими чергуваннями виділених голосних. Скочити, беру, нести, могти, котити, збирати, текти, стелити, дерти, вінок, дрижати. 2. Поясніть , чому не відбувається чергування /о/ та /е/ з /і/ у поданих словах ? Терен, город, бережок, крапель, березень, роздерти, пеньок, землероб, горбок, закон, перст, Козловський. 3. Поясніть відхилення від чергування /о/ з /е/ після шиплячих та /й/ у поданих словах. Нашої, чекати, вечоріти, щедрий, знаємо, кочегар, черпак, бждолі, більшої, шепочемо, чемпіон, чобіток. Тема 10. Чергування приголосних фонем при словозміні та словотворенні У сучасній українській мові при словозміні і словотворенні відбувається ряд закономірних історичних чергувань приголосних. До найпоширеніших чергувань приголосних належать такі: Чергування /г/ :/ж/, /к/ : /ч/ : /х/ : /ш/: ворог -- ворожий, друг -- друже -- дружній -- дружба -- дру-жити; Івга --- Івжин; рука -- ручний -- рученька -- ручка; вухо -- вушний -- вушко. Чергування ІгІ, ІкІ, 1х1 на /ж/, ІчІ, ІшІ властиві всім слов'янським мовам, а беруть вони свій початок ще в древньоруській мові. В давнину всі ці чергування відбулися за певних фонетичних умов, які тепер уже не діють, а чергування відбуваються за традицією Приголосні /г/, /к/, /х/ колись були твердими й не могли пом'якшуватися. Тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду /а/, /о/, /у/, /ъ/, /и/, . Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду /е/, /и/, /і/, /ь/І, які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на /ж'/, /ч'/, /ш'/, які на українському грунті стверділи й перейшли в /ж/, /ч/, /ш/. Так виникло чергування /г/, /к/,/х/ з /ж/, /ч/, /ш/ . У сучасній українській мові /г/, /к/, /х/ можуть стояти не тільки перед голосними заднього ряду (берега, горе, камінь), а й перед голосними переднього ряду: гірке, тихе, герой. Так само перед будь-яким голосним можуть стояти й /ж/, /ч/, /ш/: жати, журавель, чорний, шукати, ноша й под. Тому в сучасній українській мові перед /і/ та /е/ не давніх, а нового утворення, а також у запозичених словах чергування /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ не відбувається. Пор.: гірко, кістка, тихі (з горько, костъка, тихь), геній, гімн, кіло, кеглі, хімія та ін. Зміни /г/, /к/, /х/ на /ж/, /ч/, /ш/ перед голосними переднього ряду називають першим перехідним пом'якшенням. Чергування /г/: /з'/,/к/:/ц'/, /х/ : /с'/ відбувається: а) перед закінченням -і у давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього роду: нога -- нозі, рука -- руці, муха -- мусі; дорога --в дорозі, вухо -- у вусі, бік -- на боці; б) перед закінченням -і в називному відмінку множини слова друг -- друзі. Зміна /г/, /к/, /х/ на /з'/ , /ц'/, /с'/ відбулася також у спільнослов'янський період, але пізніше, ніж зміна /г/, /к/, /х/ на /ж/,/ч/, /ш/. Це чергування зветься другим перехідним п о м'я к ш е н н я м, оскільки воно пов'язане з пом'якшенням приголосних перед і. Чергування приголосних /г/:/ж/, /к/: /ч/, /х/: /ш/, /д/: /дж/, /т/ : /ч/, /з/ :/ж/, /с/: /ш/, /зд/: /ждж/, /ст./ : /шч/ відбувається : а) у дієслівних формах 1-ї особи: берегти -- бережу, пекти -- печу, колихати -- колишу, бродити -- бро-джу, платити -- плачу, возити -- вожу, косити -- кошу, їздити -- їжджу, простити -- прощу; б) в однокореневих інфінітивних формах з різними відтінками значень: запросити -- запрошувати, садити -- саджати, намолотити -- намолочувати; в) при творенні іменників: носити -- ноша, студити -- стужа, світити -- свічка, уродити -- урожай, сухий -- суша, пустиня -- пуща, крутий -- круча; г) при творенні дієприкметників: запросити -- запрошений, студити -- остуджений, народити -- на-роджений. Чергування /ц/ : /ч/ відбувається в невеликій групі іменників із суфіксами зменшеності, пестливості: -к, -ечк-: лице -- личко, яйце -- яєчко, серце -- сердечко, сонце -- сонечко, кільце -- колечко. Чергування твердих передньоязикових приголосних фонем перед відповідними м'якими фонемами при словозміні та словотворенні: а) при відмінюванні іменників: вода -- воді, гість -- гостей, шлюз -- у шлюзі, вісь -- осей, лице -- лиця, біль -- болем, свиня -- свинею, буря -- бурею; б) при відмінюванні дієслів; ходити -- ходімо, крутити -- крутіть; возити -- возять, просити -- просіть, палити -- паліть, боронити, -- бороню, створити -- створіть, говориш. -- говорять; в) у коренях при відмінюванні здебільшого двоскла-дових іменників, числівників, дієслів: цепу -- ціп, носа --ніс, радості -- радість, семи -- сім, плести -- пілів, гребти -- гріб тощо; г) при творенні іменників з різними суфіксами: босий -- босяк, круглий -- кругляк; громада -- громадянин; крутити -- крутій, школа -- школяр, хвалити -- хвалько, бродити -- бродяга, комуна -- комунізм, ідеал -- ідеаліст, молодий -- молодість, волос -- волосінь, се-ло -- сільце; д) при творенні прикметників: сіль--солоний, соло -- сольний, чорний -- чорнявий, болото -- болотяний, рада -- радянський, гарбуз -- гарбузяний, срібло -- сріблястий, пшоно -- пшоняний, волос -- волосяний; е) при утворенні дієслів на -іти: зелений -- зеленіти, видно -- виднітися, бурмотати -- бурмотіти, синити -- синіти, садити -- сидіти, дозволити -- дозволяти, схилити -- схиляти. Чергування двох однакових фонем /д'д'/, /т'т'/,з однією фонемою: знаряддя -- знарядь, стаття -- статей, галуззю -- галузь; колос -- колосся, міццю -- міць, сіллю -- сіль, лляти -- лити, знання -- знань, подорожжю -- подорож, ніччю -- ніч, тушшю -- туш.Чергування /6/ : /бл/, /п/ : /пл./, /в/ : /вл/, /м/ : /мл/, /ф/ : /фл/ в особових і неособових формах дієслова та віддієслівних іменниках: голубити -- голублю, голублячи; топити -- топлять, топлений; ловити -- ловлю, ловлячи, ловлений; стомити -- стомлю, стомлений; графити -- графлю, графлячи. Фонема /л/ розвинулася на місці колишньої /й/. Чергування /6/ : /бй/, /п/: /пй/, /в/ : /вй/, /м/ : /мй/, /ф/ :/фй/: а) в особових формах дієслів: бити -- б'ю, пити -- п'ю, вити -- в'ю; б) у відмінкових формах іменників: кров -- кров'ю, матір -- матір'ю, верф -- верф'ю; в) при творенні іменників та прикметників з суфіксами, що починаються на /'а/: олово -- олов'яний, голуб -- голуб'ята, пити -- п'яний, полива -- полив'яний, солома -- солом'яний, торф -- торф'яний. Чергування /л/ : /в/ відбувається в сучасній українській мові в дієсловах минулого часу: у формах жіночого й середнього роду однини та у множині виступає ІлІ, а в формах чоловічого роду -- /в/: ходила, ходило, ходили -- ходив; жила, жило, жили -- жив. Чергування /с/ : /т/, /с/ :/д/ відбувається в небагатьох словах: мести -- мету, плести -- плету, вести-- веду, їсти -- їдять, впасти -- впадуть. Це чергування відбулося в результаті дисимілятивної зміни ще в праслов'янський період. Пор: метти > мести.
Чергування в групах приголосних

При словотворенні в групах приголосних може відбуватися цілий комплекс різнотипних чергувань приголосних: історичних і фонетичних, зумовлених асиміляцією, дисиміляцією, спрощенням груп приголосних, до яких додається ще й процес стягнення. Вони помітно змінюють фонетичну (і морфологічну) структуру слова. Розглянемо найголовніші випадки.

1. При утворенні прикметників вищого ступеня, що закінчуються на /с/, /з/, /ч/, за допомогою суфікса -ш(ий) відбуваються такі чергування:

г + ш=жч (дорогий -- дорожчий)

с+- ш=шч (красивий -- кращий)

з + ш=жч (близький -- ближчий).

При цьому /г/ за першою перехідною палаталізацією перед /ь/ (був суфікс -ьш-) почергувалася з /ж/. Внаслідок цього поряд опинилися дві щілинні фонеми. Потім /ш/ дисимілювалася в африкату /ч/, тобто відбулося дисимілятивне чергування фонем, /с/ перед /ш/ в результаті регресивної асиміляції за місцем і способом творення почергувалася з /ш/, а /з/ -- із /ж/ Приголосна /ш/ і тут дисимілювалася в /ч/. Пор.:

дорогий > дорожший > дорожчий

красивий > красший > крашчий (кращий)

близький > ближший > ближчий.

2. При утворенні прикметників:

У фонемосполученнях /г/:/ж/:/з +/ск/=/зк/; /к/:/ц/:/ч/+ /ск/=/цк/;/х/:/ш/:/с/+/ск/=/ск/

При утворенні іменників з суфіксом -енк(о) групи приголосних Іс'кІ, /з'к/ чергуються з групами приголосних /шч/ (орфографічне щ), /жч/: Васько -- Ващенко, Онисько -- Онищенко, Кузько -- Кужченко.

При утворенні іменників з суфіксом -ство (з колишнього -ьство) /г/, /к/, /х/, на які закінчувалася основа дієслова, до якого додавався цей суфікс, перед /ь/ почергувалися на /ж/, /ч/, /ш/. Ці відношення поширилися й на пізніше утворювані слова. Після занепаду /ь/ -- /ж/, /ч/, /ш/ зустрілися з суфіксальною фонемою /с/. У результаті асиміляційного чергування /ж/ перейшла в /з/, а /ч/ -- в /ц/. Після цього в результаті спрощення середня фонема /с/. почергувалася з фонемним нулем. Пор.:убогьство > убожьство > убозство > убозтво козак-ьство > козачьство > козацство > козацтво, птахьство > пташьство > птасство > птаство.

При утворенні іменників з суфіксом -ин(а) у сучасній українській мові групи приголосних /ц'к/, /с'к/, чергуються з групами приголосних фонем /чч/, /шч/ (орфографічно щ). Після переходу /к/ в /ч/ внаслідок регресивної асиміляції, за місцем і способом відбулося чергування /ц/ з /ч/, а /с/ з /ш/: Німецьчина > Німеччина, Полтавсьчина > Полтавшчина (орфографічно Полтавщина), лісчина > лішчина (орфографічно ліщина).

Література
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986 СУЛМ (за ред . А. Грищенка .- К ., 1993 СУЛМ (Фонетика. К., 1969.) Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981, с. 96- 107.
Дайте відповіді на запитання
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #8
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

1. Поясніть наслідки першої і другої палаталізації приголосних .

2. Поясніть чергування при творенні іменників із суфіксрм -ин ?

3. Розкажіть про чергування у групах приголосних при утворенні прикметників із суфіксом -ськ та іменників із суфіксом -ств ?

Виконайте вправи
1. До поданих слів доберіть споріднені з усіма можливами чергуваннями приголосних фонем.

Яблуко, ходити, луг, пити, токар, садити, голуб, рука, друг, стіжок, трусити, батіг, буг.

2. Утворіть від поданих слів прикметники із суфіксом -ськ , поясніть фонетичні зміни.

Чумак, гігант, латиш, Відень, Перемишль, Ніжин, Воронеж, Абхазія, Прага, альпініст, Кременчук.

3. Утворіть від поданих прикметників іменники за допомогою суфікса ин.

Київський, словацький, сумський, німецький, гуцульський, полтавський, львівський, турецький.
Тема 12. Склад і складоподіл Кожна людина, скандуючи слова, інтуїтивно поділяє їх на склади, встановлює кількість складів, проте сама природа складу в українській мові (як і в багатьох інших мовах) до цього часу лишається невивченою, і тому задовільного і загальноприйнятого визначення складу, яке б відповідало всім науковим вимогам, немає. Найбільшого поширення набула й стала традиційною теорія повітряних поштовхів (або експіраторна теорія), за якою склад визначається як один звук або сполучення кількох звуків, що вимовляються одним пош-товхом видихуваного повітря. Академік Л. В. Щерба висунув теорію м'язового напруження, за якою склад -- це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м'язовим напруженням при їх артикуляції. Отже, найбільше напру-ження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів. За теорією гучності (сонорності), яку на заході особливо розвинув Й. Єсперсен, Р. І. Аванесов, О. Н. Гвоздев, склад -- це частина слова, в якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучнішими звуками є голосні, тому саме вони виступають як складотворчі. Усі інші звуки -- нескладотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності. Є підстави думати, що всі три теорії взаємно не виключають одна одної, їх об'єднує можливість визначити склад у загальних рисах як сегментно-просодичну одиницю. Склад -- це мінімальний відрізок (сегмент) мовлення, що характеризується артикуляційною і акустичною спаяністю звуків, які до нього входять, має єдину вершину гучності, представлену, як правило, голосним; по-друге, склад є носієм різних суперсегментних (або просодичних) особливостей, таких як наголос і мовна мелодія, що не виявляються в окремих звуках як у найменших сегментах. Українські фонетисти довгий час поділяли визначення складу в дусі експіраторної теорії, що й досі зберігається в шкільних підручниках. Зміни м'язової напруженості кладуть в основу розуміння складу М. Ф. Наконечний і В. В. Лобода . М. А. Жовтобрюх визначає склад комплексно: як чисто фонетичну одиницю, елементи якої тісно пов'язані між собою артикуляційно й акустично (залежно від наростання й спаду гучності звуків). Останнім часом з'явилися спроби аналізувати склад не тільки як явище фонетичне, а й фонологічне (В. М. Брахнов). При цьому акустичною ознакою складу вважається наростання й спад інтенсивності звучання. Практично в слові буває стільки складів, скільки в ньому голосних звуків. Пор.: го-ло-ва, се-ре-да, кор-дон, гал-ка. Слова залежно від кількості складів у них бувають односкладові (мак, рік, сіль), двоскладові (о-ко, се-ло, крап-ка), трискладові (мо-ло-ко, ка-мі-нець, гой-дал-ка) і багатоскладові (не-до-ба-ча-ти, чер-во-но-пра-пор-ний). Розрізняють склади відкриті й закриті, крім того, виділяються прикриті і неприкриті. Відкритим називається склад, що закінчується на голосний (во-да, со-ло-ма), в закритим -- склад, що закінчується на приголосний (гір-кий, сол-дат). Прикритим називається склад, що починається на приголосний (пар-та), неприкритим -- склад, що починається на голосний (он, оз-до-ба).
Складоподіл

Для української мови, як і для інших слов'янських мов, характерне загальне тяжіння до відкритих складів. Це виявляється в тому, що межа між окремими складами проходить найчастіше після голосного звука перед при-голосним, наприклад: се-стра, мі-ста, за-здрий. Проте при збігові кількох приголосних складова межа часто проходить всередині цієї групи, наприклад: книж-ка, гол-ка, дзвін-кий.

Коли голосний поєднується з одним приголосним, поділ слова на склади труднощів не викликає. При збігові кількох приголосних встановлювати складову межу буває важко. Існують такі основні правила складоподілу:

1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то.

2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя.

3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі.

4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти.

5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,-- до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку.

6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма.

7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло.

8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються , оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля.

Принципи таких правил складоподілу стають зрозумілими на основі теорії сонорності. За сонорністю, тобто гучністю, звуки поділяються на такі групи: голосні (найгучніші), далі -- в порядку зменшення гучності -- сонорні приголосні, дзвінкі й глухі. Голосні, як найгучніші, утворюють вершину складу. Коли між складами виявляється збіг приголосних, то межа між складами повинна пройти так, щоб гучність звуків попереднього складу поступово спадала, а наступного -- зростала. Крім того, слід враховувати тенденцію слів до відкритих складів. Так, наприклад, у слові каз-ка за законом відкритого складу складова межа мала б пройти перед [з]. Але в цьому випадку другий склад починався б дзвінким [з], після якого йде глухий [к], а ще далі -- голосний [а], тобто сонорність була б вища на початку скла-ду, далі спадала б і потім знову наростала б. Це суперечить природі складу. Тому складова межа, всупереч тенденції до відкритого складу, проходить після [з].

У слові ж гострий, наприклад, складова межа проходить після [о] згідно із законом відкритого складу. У другому складі сонорність, як і слід, наростає.

Ці правила поки що є орієнтовними. В українському складоподілі спостерігається неусталеність, і він ще остаточно не досліджений.

Склад -- це чисто вимовна одиниця, не зв'язана зі значенням. Тому поділ па склади не збігається із членуванням слова на найменші смислові одиниці -- морфеми (корінь, префікс, суфікс, закінчення). Разом з тим в усній мові вплив морфологічної будовb слів на складоподілі іноді позначається. Так, наприклад, у слові підживити можливі два поділи слів на склади: пі-джи-ви-ти і під-жи-ви-ти; у слові розбивати -- ро-зби-ва-ти і роз-би-ва-ти й под.

Важливо також мати на увазі, що між фонетичним і орфографічним складоподілом також немає повного збігу. Хоча в основу правил переносу частин слів покладено складовий принцип, тобто слова переносяться по складах, проте великою мірою враховується й морфологічна будова слова -- принцип збереження єдності морфеми.

Література
Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986. СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993. СУЛМ (Фонетика). К., 1969. Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981. Курс сучасної української літературної мови / За ред. акад. Л.А. Булаховського, т. 1. К., Радянська школа, 1951,- с. 154. Українська літературна мова. К., Вища школа, 1975,- с. 24. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс СУЛМ.-К.- с.149-150. Дайте відповіді на запитання 1. Сформулюйте визначення складу як фонетичної одиниці. 2. Як визначається склад у дусі експіраторної теорії ? 3. Як визначається склад у дусі теорії м'язового напруження ? 4. Які звуки називаються складотворними ? 5. Які типи складів ви знаєте ? 6. Визначте основні принципи складоподілу в українській мові. 7. Сформулюйте конкретні правила складоподілу. Виконайте вправи
1. Розбийте подані слова нас склади. Обгрунтуйте складову межу в середені групи приголосних.

Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів'я.

2. Розбийте слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?

Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, їдкий.

3. Розбийте слова на склади, схарактеризуйте їх.

В проваллі темнім, десь на дні

Сосна чорніє на граніті...

Ніхто з живих не зна її,

Не зна й вона нікого в світі

(О.Олесь).

4. Виконайте фонетичний розбір виділених слів

Летим, дивлюся , аж світає (Т.Шевченко).

Схема фонетичного розбору

1. Аналізоване слово.

2. Записати слово фонетичною і фонематичною транскрипціями.

3. У фонетичній транскрипції поставити наголос і розбити слово на склади.

4. Схарактеризувати склади.

5. Виписати фонеми та звуки, схарактеризувати звуки.

6. Вказати співвіднесеність між фонемами і звуками.

Зразок фонетичного розбору

Сміються й плачуть солов'ї (О.Олесь).

1. Сміються.

2. [см'і / й`у / ц:а] , /смійутса/.

3. 1 склад - прикритий, відкритий, ненаголошений; 2 - прикритий, відкритий, наголошений; 3 - прикритий, відкритий, наголошений

4. /с/ - [с] - приголосний, шумний, глухий, пердньоязиковий, твердий, інваріант;

/м/ - [м'] - приголосний сонорний, губний, напівпом'яшений, комбінаторний варіант;

/і/ - [і ]- голосний переднього ряду, високого піднесення, нелабіалізований, інваріант;

/й/ - [й] - приголосний сонорний, середньоязиковий, м'який, інваріант;

/у/ - [`у ] - голосний заднього ряду, високого піднесення, наголошений, лабіалізований, комбінаторний варіант;
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #9
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

/т/ -

/с/ - реалізуються [ц:] - приголосним шумним, глухим, передньоязиковим, пом'якшеним, подовженим, комбінаторним варіантом;

/а/ - [`а] - голосний заднього ряду низького піднесення, не лабіалізований, ненаголошений, комбінаторний варіант ;

У слові 8 фонем, 7 звуків

Тема 14. Орфоепія
Орфоепія :1) сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; 2) розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови.

Проте предмет орфоепії визначається по-різному. Крім сукупності правил вимови до неї включають також наголос та інтонацію. Такий погляд слід вважати найприйнят-нішим, тому що вимову не можна розглядати поза нормами наголошування та інтонування висловлень.

В основі орфоепії лежить фонетична система мови. Проте вимова -- поняття значно ширше. Вона охоплює також випадки варіативного оформлення слів і граматичних форм відповідно до закономірностей організації фонетичної системи. Пор., наприклад, звукове оформлення префіксів підписати й підійти, слів сердечний і сердешний, ручний і рушник, корисний і форпостний (зі спрощенням і без спрощення групи приголосних (стн), березка (бур'ян) і берізка (дерево), головка (часнику) й голівка (дитяча). Орфоепічними нормами регулюється місце наголосу в окремих групах слів і граматичних форм, індивідуальні варіанти основних інтонаційних структур тощо. Вимова регулюється живою суспільною комунікативною практикою, а також традицією.

До найважливіших ознак української літературної вимови належить унормованість як одна з кардинально важливих передумов функціонування національної мови в усній формі.

Дотримання норм літературної вимови має велике значення, становить один із суттєво важливих показників загальної культури особи, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики -- від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління.

Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо.

Становлення української літературної вимови безпосередньо пов'язане з загальним процесом формування української літературної мови, що ускладнювався прямими заборонами, а отже, відсутністю цілого комплексу соціолінгвістичних передумов, необхідних для динамічного розвитку багатої на функціональні стилі, унормованої літературної мови. Однак завдяки діяльності прогресивних українських письменників та культурних діячів орфоепічні норми української літературної мови в основних своїх рисах склалися в другій половині XIX ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях. Про усталену , але не абсолютно застиглу і позбавлену ознак динаміки систему норм літературної вимови можна говорити після поширення освіти українською мовою і обєднання українських земель, а також усунення перешкод для уніфікації всіх норм української літературної вимови.

Основні риси української літературної вимови

Вимова голосних звуків. У зв'язку з вимовою голосних звуків можна узагальнити кілька найголовніших орфоепічних норм: наголошені (і ненаголошені) голосні вимовляються чітко й виразно, за винятком ненаголошених голосних [е], [й], [о], які зазнають незначних якісних змін за таких супровідних умов:

а) ненаголошений [е] вимовляється з більш помітним наближенням до [и] перед

складами з [і], [и], [у] і менш помітно перед складами з іншими голосними, особливо з [е] ;

б) ненаголошений [и] наближаться у вимові до голосного [е] сильніше перед складами з [е], [а]; меншою мірою ця зміна виявляється ся перед складами з іншими го-лосними, особлино [і] та [и], а також у кінці слова;

в) ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у].

Вимова приголосних звуків. Дзвінкі приголосні не втрачають своєї дзвінкості:

а) в абсолютному кінці слова;

б) у позиції перед наступними глухими, крім [г], який може змінюватися в цій позиції на [х].

Глухі приголосні перед шумними дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко.

У префіксі роз- і прийменнику-префіксі без- у позиції перед глухим приголосним поширена паралельна вимова [з] - [с]. Другий варіант вимови реалізується більшою мірою при швидкому темпі мовлення.

Напівпом'якшені губні приголосні виступають перед [і] та голосними заднього ряду у деяких словах іншомовного походження.

Шиплячі в кінці слова і складу, а також перед голосними [а], [о] [у], [е], [и] в українській літературній мові послідовно тверді. Лише в позиції перед [і] ці звуки вимовляються як напівпом'якшені. Напівпом'якшена вимова властива подовженим шиплячим.

У кінці слова завжди вимовляється [ц'], крім слів іншомовного походження та деяких вигуків, у яких виступає твердий кінцевий [ц] .

Перед наступними м'якими або пом'якшеними приголосними у вимові виступають м'які

[д], [т], [з], [с], [ц], [н]. Перед [і ]зубні приголосні здебільшого пом'якшуються. Але

на межі морфем, а також на межі слів тверда вимова цих приголосних звичайно зберігається.

Приголосний звук [ґ] властивий деяким власне українським, зокрема звуконаслідувальним і зукраїнізованим словам іншомовного походження: [аґрус], [ґанок], [ґрунт], [ґелґотати] тощо. У власних назвах іншомовного походження, які у мові-джерелі мають у своєму складі g за новою орфоепічною нормою вимовляється [ґ], хоч у подібних випадках можливий також [г] .
Література
Вінницький В. М. Наголос у сучасній українській мові.- К.,1984.

Пентилюк М. І. Варіантні форми як засоби евфонії//УМЛШ.- 1987.-№ 3.

Погрібний М. І. Орфографічний словник.-К., 1984.

Дайте відповіді на запитання

1. Що таке орфоепія ?

2. Розкрийте поняття літературної вимови.

3. Розкрийте поняття варіантності та варіативності вимовної норми.

4. У чому полягають причини порушення деяких норм літературної вимови?

5. Які основні норми сучасної української літературної вимови ?

6. З'ясуйте :

- вимову голосних ;

- вимову приголосних ;

- вимову груп приголосних ;

- вимову іншомовних слів .

Виконайте вправи
1. Від наведених прикметників утворіть форми давального відмітка однини жіночого роду. Запишіть їх парами і виразно прочитайте. Стежте за правильною вимовою [и].

Вологий, чіткий, вогкий, сухий, дорогий, вузький, глухий, швидкий, пологий.

2. Поставте наведені слова в орудному відмінку однини. Прочитайте їх уголос. Слідкуйте, щоб цими приголосними і наступним голосним не з'явився [й].

Мить, сіть, лють, гладь, мідь, Либідь, каламуть.

3. Встановіть значення наведених слів, різних за наголосом. Складіть з ними речення. Користуйтесь тлумачним словником.

Атл`ас -`атлас, бар`очний - б`арочний, брон`я - бр`оня, електр`ик - ел`ектрик, прикл`ад - пр`иклад, под`іл - п`оділ, пок`ій - п`окій, поклик`ати - покл`икати, покр`ишка - п`окришка, помил`итися - пом`илитися.

4. Подані слова іншомовного походження запишіть фонетичною транскрипцією. На місці крапок поставте транскрипційні позначення звука [е] або сполучення [іе].

Рафа..ль, порть..ра, тра..кторія, Вандрі..с, фа..тон, паці..нт, про..кт, силу..т, абітурі..нт, по..зія, ді..та, пі..тет, барель..ф, ауді..нція, гігі..на, архі..рей, ало...

Тема 15. Графіка української мови
Функціонування писемної форми української літературної мови грунтуєгься на нерозривному зв'язку:

- загальноприйнятої системи знаків, яку утворюють літери алфавіту і небуквені графічні засоби -- знак наголосу, дефіс, розділові знаки, апостроф, лапки, знак параграфа, проміжки між словами і частинами тексту (абзацами, розділами тощо), а також шрифтові виділення слів і частин тексту (курсив, жирний шрифт, розрядка), підкреслення, використання кольору;

- сукупність правил, що регулюють вживання літер та інших графічних знаків у писемному відтворенні конкретних форм слів.

Українська графіка: сукупність начертальних знаків (писаних, друкованих, мальованих), вживаних для писемного відтворення мовлення; система співвідношень і зв'язків між одиницями звукової будови української мови і знаками їх писемної передачі.

Базовою одиницею системи письма (графіки) є графема, під якою розуміють насамперед мінімальний знак, використовуваний у писемному мовленні для вираження відношення між фонемою і літерою.

На системі графем української графіки грунтуються правила правопису.

Основу графіки української мови становлять літера, або букви, сукупність яких називається алфавітом (від назв двох перших літер грецького алфавіту -- альфа, бета, новогр. віта). Для позначення системи буквених знаків використовують також назви азбука ( старосл. азъбоукы, утвореного за зразком грецької від назв двох перших літер азъ і букы) абетка -- українське слово, утворене за вимовою двох перших літер алфавіту (а, бе), очевидно, під впливом азбука і альфабет.

Сучасний український алфавіт складається з 33 літер, кожна з яких має друкований і рукописний варіант. З погляду орфографічного функціонування кожний варіант має два різновиди літер -- великі і малі.

Літери українського алфавіту мають такі індивідуальні назви:
Літера Назва Літера Назва Літера Назва Літера Назва
А а ж же м ем ф еф
Б бе з зе н ен х ха
В ве и и о о ц це
г ге і і п пе ч че
Г ґе ї ї р ер ш ша
д де й йот с ес щ ща
е е к ка т те ь м'який знак
Є є л ел у у ю ю
я я

Крім того, існують комплексні назви літер. До складу українського алфавіту входять 10 літер на позначення голосних (а, я, е, є, и, і, ї, о, у, ю) і 22 літери -- на позначення приголосних (б, в, г, ґ, д, ж, з, й, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ). Літера ь (м'який знак) не позначає ніякого звука.

У сучасній українській графіці діють два основні принципи -- фонематичний і складовий. Суть фонематичного принципу полягає в тому, що літера позначає фонему. У більшості випадків літери українського алфавіту позначають по одній фонемі. Однак існують і відхилення від фонематичного принципу графіки:

1. Літери ї та щ завжди позначають по дві фонеми:

/й/ + /і/ та /ш/ + /ч/

1. Одна фонема може позначатися двома літерами, наприклад: фонема /дж/ -- літерами дж, фонема /дз/ -- літерами дз.

3.Фонема /й/ позначається:

1) літерою й:

а) у позиції перед /о/ :(його, йому, гайовий, серйозний, каньйон, бульйон);
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Старый 21.04.2009, 12:19   #10
Скачать курсовую
 
Аватар для Скачать курсовую
 
Регистрация: 21.03.2009
Сообщений: 1,053
Скачать курсовую is infamous around these parts
По умолчанию Фонетика і фонологія

б) на початку слова перед приголосними (йти, йняти);

в) у кінці складу після голосних перед наступними приголосними (дайте, сійте, лийте); г) в абсолютному кінці слова після голосних (дай, новий, край, рій).

2) літерами я, ю, є, ї разом з відповідними наступними голосними:

а) на початку слова (явище, юний, єднати, їхати);

б) після голосних перед наступними приголосними або в кінці слона (поява, будують, приємний, приїхати, чия, врожаю, читає, краї);

в) після губних, /р/ та деяких інших приголосних, якщо їм не властива напівпом'якшена вимова (плем'я, на подвір'ї, мільдью).

4. Для м'яких приголосних не існує окремих літер в українській графіці вони позначаються позбавленою знукового значення літерою - м'яким знаком (киньмо, кінь), літерами я, ю, є, крім тих випадків, коли вони позначають сполуки фонем /йа/, /йу/, /йе/ (давня, давню, давнє), а також літерою і (ліс, дім, тіло). У багатьох випадках м'якість приголосних не має писемного вираження. Це стосується, зокрема, різних випадків асиміля-тивних змін, наприклад: ві/с'/ть, /с' /ніг тощо.

Фонематичному принципові графіки суперечать також такі випадки, коли в словах та їх формах реалізуються фонеми, не співвідносні щодо позначення з літерами, наприклад: будується --/будуйец'ц'`а/.

Складовий принцип графіки полягає в тому, що за мінімальну одиницю позначення фонем на письмі обирається склад. У межах складу встановлюється фонемна відповідність з урахуванням її безпосереднього оточення. Літерам українського алфавіту властива багатозначність, зокрема я, ю, є, що залежно від навколишнього оточення позначають /й/ у сполученні з /а/, /у/, /е/ або ж м'якість попередніх приголосних. У позначенні фонем /д/, /т'/, /л'/, /с' / у словах діло, тінь, літо, сіно беруть участь літери д, т, л, с та й. Складовий принцип графіки не пов'язаний з фонетичним складом.

Література
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса ,1986.

СУЛМ / за ред . А. Грищенка .- К ., 1993

СУЛМ (Фонетика). К., 1969.

Тоцька Н.І. СУЛМ,- К., 1981.

Дайте відповіді на запитання
1. Що таке графіка ?

2. Що називається графемою?

3. Які знаки ви користовуються в сучасній українській графіці? Назвіть не буквені графічні засоби?

4. Що називається алфавітом? Який склад сучасного українського алфавіту ?

5. Яке співвідношення мід звуками і літерами в українській мові ?

6. У чому полягає складовий принцип української графіки ?

7. Як поділяються літери за своїм накресленням ?

Виконайте вправи

1. Випишіть в алфавітному порядку всі слова поданого уривка.
Коли дехто з моїх друзів каже, щоб я беріг свої сили, бо інакше, мовляв, “передчасно згорю”, я відповідаю, що віддаю перевагу горінню. Таке моє ставлення до народу, якому я співаю. Ось вас недавній факт : латиші скандували української мовою слова української народної пісні , викликаючи мене на сцену вже після “третього відділу”. Ну, як я міг не продовжити почату ними пісню ? (Б. Гмиря).

2. Запишіть текст фонематичною транскрипцією. Випишіть із нього слова, кількість літер у яких не відповідає кількості фонем.

Вулиця для села - це вже Місто, над селом вона має неабиякі переваги , однак стосовно Міста займає далеко не рівноправне становище, і кожний передмістянин, котрий до селянина ставиться з погордою, улещується до містянина, прагне до нього дорінятися... ( Р. Іваничук).

3. На прикладах поданих слів поясніть випадки , що підтверджують складовий принцип української графіки , а також ті, що ілюструють відступи від нього.

Єпископ, фойє, сім, феєрверк, тушшю, Фейєрбах, кінь, сядьте, дядько, Гавайї, кують, боязнь, двоє, жовчю, кювет, переділяти.

4. Виконайте графічний розбір слів у реченні .

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову (М.Рильський).

Схема графічного розбору

1. Аналізоване слово.

2. Кількість і назви букв, з яких складається слово.

3. Відповність між буквами і звуками.

4. Позначення м”якості приголосних на письмі.

5. Небуквені графічні знаки (наголос, апостроф, дефіс).

Зразок графічного розбору

1. Гудзик

2. 6 букв : ге, у, де, зе, и, ка.

3. Буква г позначає звук [г]; у - [у]; букви д і з позначають звук [дз]; и-[и], к-[к].

4. Наголос над буквою у.

Тема 16. Орфографія
Орфографія -- історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Орфографія як розділ мовознавства вивчає і формулює відповідну систему правил, які забезпечують нормативність написань. Правила українського правопису охоплюють такі основні частини орфографічної системи: передача літерами фонемного складу слів зі спеціальним виділенням адаптованих на ґрунті української мови іншомовних слів та їх частин разом, окремо і через дефіс; вживання великої і малої літери; способи переносу слів з одного рядка в інший; вживання апострофа та інших небуквених графічних зна-ків; графічні скорочення слів.

Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і грунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі. На місці орфограми можуть допускатися помилки, типологічна природа яких зумовлюється належністю до певної частини орфографічної системи -- передачі фонемного складу або написання окремо чи разом відповідних слів, вживання великої літери замість малої і навпаки тощо.

Так, відповідно до варіантної вимови можливе помилкове написання с замість з у префіксі дієслова розпитати. Орфографічні помилки допускаються також внаслідок сплутування фонемного складу:

а) абсолютно тотожних з функціонального і значеннєвого погляду морфем, варіанти яких зумовлюються певною позицією, наприклад: істор-ичн-ий -- титан-ічн-ий, клас-ичн-ий -- академ-ічн-ий;

б) диференційованих з функціонального і значеннєвого погляду морфем: нездол-анн-ий--неподол-ан-ий; незліч-енн-ий, незліч-ен-ий, неоцін-енн-ий -- неоцін-ен-ий. У наве-дених прикладах орфограмами виступають з у префіксі, и -- і, н -- нн у суфіксах.

Наведені орфограми належать до так званих практичних (реальних), тому що у зв'язку з ними часто трапляються порушення правописних норм української мови.

Основу української орфографії складають два головні принципи -- фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи.

Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання. У зв'язку з цією визначальною умовою встановлюється максимально повна відповідність між літерами і тими звуковими значеннями, які вони мають у складі алфавіту. До конкретних випадків реалізації фонетичного принципу належать, зокрема, такі орфограми:

1) о, е після літер на позначення шиплячих приголосних: шостий -- шести, чотири -- четвертий, жо-натий -- женитися;

2) літера а на місці етимологічного [о] перед складом з наголошеним [а]: гарячий, качан, гаразд, багатий;

3) суфікси, що сформувалися внаслідок ряду фонетичних перетворень: товари-ств-о, боягу-зтв-о, моло-де-цтв-о, коза-цьк-ий;

4) о, а в дієсловах, гонити -- ганяти, котити -- качати, кроїти -- краяти, скочити -- скакати, схопити -- хапати, поклонитися -- кланятися, перемогти -- перемагати:

5) спрощені групи приголосних: со-нц-е, пі-зн-о;

6) сполуки -нк-/-ньк- (материн-ка яблуньки), -лк-/-льк- (гілка -- тополька), -ск-/-ськ- (ряска, моська), -зк-/-зьк- (казка -- кузька), -лк-/-льк- (русалка крапелька, -дк-/-дьк- (загадка -- по-кидька), -тк-/-тьк- (квітки -- обротька).

Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те, що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать порізному. Наприклад, у слові крутишся пишеться ш всупереч вимові /с'/ за нормами сучасної орфоепії. Ця ж орфограма у складі відповідної морфеми виступає у формі крутиш. Роль морфологічного принципу орфографії особливо важлива у тих випадках, коли відбувається зумовлюване асимілятивними змінами чергування приголосних і виникають фонетичні варіанти морфем.

За морфологічним принципом пишуться:

1) е та и на позначення ненаголошених /е/ та /и/, а в позиції перед постійно наголошеним /у/ також і о: весна, степи, живемо. голубка, тому;

2) літери, що позначають глухі приголосні перед дзвінкими, а також дзвінкий /г/ перед глухими: просьба, молотьба, дьогтю;

3) префікс з- перед глухими (крім к, п, т, ф, х): зсадити, зцілити, зчорнити, зшити;

4) префікси роз-, без- перед шиплячими: розжувати, безживний, безчесні, розчути, розщедритися, безшовний;

5) дієслівні форми на -шся, -ться : намагаєшся, вагаєшся, зустрічаються.

У зв'язку з морфологічним принципом правопису важливе значення має принцип ідентифікації сумнівних орфограм за сильною позицією тих фонем, які вони репрезентують на письмі. Для літер на позначення голосних такою сильною є наголошена позиція, наприклад: весна -- весни, степи -- степ, голубки -- голуб, тому --той. Сумнівні орфограми, що передаються літерами на позначення приголосних, визначаються позицією відповідних фонем як перед голосними (/проз'/ба -- про/с/ити, моло/д'/ба -- моло/т/ити), так і перед приголосними, які не викликають асимілятивних змін, наприклад: ро/ж/ширити -- ро/з/бита, пора/з'/-ці -- пора/з/ка, ря/с' /ці -- ря/с/ка тощо.

Завдяки морфологічному принципові закріплюються графічні образи слів і морфем, вони легко сприймаються при читанні й тісно співвідносяться з певними поняттями без посередництва вимови. Отже, формується самостійне так зване графічне мовлення, без якого сприймання слів у багатьох випадках було б утруднене.

Суть історичного (традиційного) принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні уніфікацією фонемного складу морфем незалежно від можливих позиційних видозмін. За історичною традицією пишуться:

1) літери я, ю, є, ї , що позначають по дві фонеми;

2) дж, дз на позначення однієї фонеми;

3) ряд слів з ненаголошеними голосними [е], [и], [о], що не перевіряються наголосом: леміш, левада, кишеня, лиман, комин, келих, лопух.

Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань:

1) власних і загальних назв (велика--мала літера): високе приміщення -- село Високе,
__________________

Где заказать курсовую работу? У нас! Почему? Потому что:

  • Курсовые на заказ у нас – это высокое качество работы, соответствие заявленной теме, отсутствие плагиата и правильное оформление;
  • Заказ курсовой в нашей компании – это выгодно. У нас доступная стоимость курсовой работы при высоком уровне сервиса и качества работ. Также предусмотрены скидки для постоянных клиентов.

Вы еще сомневаетесь? Напрасно! Мы обеспечиваем высокий уровень гарантии на наши работы. Так что не тяните время – заказывайте! Приходите на наш сайт.

Скачать курсовую вне форума   Ответить с цитированием
Ответ

Метки
фонетика, мовознавство, звук, морфологія, дипломную скачать, скачать диссертации, скачать курсовые, скачать курсовую

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.
Trackbacks are Выкл.
Pingbacks are Выкл.
Refbacks are Выкл.



Powered by vBulletin® Version 3.8.6
Copyright ©2000 - 2014, Jelsoft Enterprises Ltd. Перевод: zCarot
Webmaster: OldEr
Текущее время: 16:29. Часовой пояс GMT +3.

Оформить заказ
Rambler's Top100